Казки

Вовк, собака та кіт

Був собі чоловік, і жив у нього собака. Собака цей, поки молодий був, то й стеріг хазяїна, а як зістарився, то господар прогнав його з подвір'я. Ходив він собі степом, ловив там миші, що попало, те й їв.

Уночі перестрів того собаку вовк та й каже:

— Здоров був, собако!

Поздоровкалися. Вовк і питає:

— Куди ти, собако, йдеш?

— Поки я молодий був, мене хазяїн любив, бо стеріг його добро, а як зістарився, то він мене прогнав...

Вовк тоді до нього:

— Може, ти, собако, їсти хочеш?

— Дуже хочу,— відповідає той.

Вовк говорить:

— Ходім, я тебе нагодую.

— Пішли.

Ідуть степом. Побачив вовк вівці й посилає собаку:

— Піди подивися, що то пасеться?
Пішов собака, подививсь, вертається й каже:

— Вівці.

— Хай вони виздихають! Понабираємо за зуби вовни і не понаїдаємося, голодні будемо. Ходім, собако, далі.

Ідуть далі. Побачив вовк гуси.

— А піди,— каже вовк,— подивися, собако, що то там пасеться?

Пішов собака, подививсь, вертається й каже:

— Гуси.

— Хай вони повиздихають! Понабираємо за зуби пір'я і не понаїдаємося, голодні будемо. Ходім, собако, далі.

Ідуть вони далі. Побачив вовк — коняка пасеться.

— А піди,— каже, — собако, подивися, що то пасеться?

Собака прибігає й каже:

— Коняка.

— Ну, то буде наша,— каже вовк.

Пішли вони до тієї коняки. Вовк почав щосили рити землю, щоб розсердитися. Тоді питає:

— А дивися, собако, чи в мене вже хвіст тріпочеться?

Подививсь собака.

— Трохи,— відповідає.

— А тепер дивися,— каже вовк,— чи посоловіли в мене очі?

— Авжеж,— відповідає собака.
Тоді вовк як кинеться, як ухопить тую коняку за гриву! Розірвав її. Сіли вони разом із собакою та їдять. Вовк молодий, то він і наївся скоро. А собака старий, гризе-гризе й нічого не з'їсть. Поприбігали собаки з навколишніх сіл та прогнали його.

Іде той голодний собака степом. Назустріч йому такий саме старий кіт.

— Здоров був, коте! — каже йому собака.— А куди це ти йдеш?

— А так, блукаю собі. Поки молодий був, то робив у хазяїна — миші ловив. А тепер уже старий став, чую погано, миші бачу погано,— хазяїн мене не злюбив, не дає мені їсти і прогнав із двору... То оце я й блукаю степом...

Собака каже:

— Ну ходім, брате коте, я тебе нагодую. (Це вже й собака хоче так робити, як вовк).

Ідуть вони вдвох. Побачив собака вівці та й посилав кота:

— Біжи,-- каже,— брате, подивися, що то пасеться?

Кіт побіг, подививсь і каже:

— Вівці.

— Хай їх цей та той забере! Понабираємо за зуби вовни і не наїмося. Ходім далі!

Ідуть. Собака побачив гуси.

— Піди,— каже,— подивися, коте, що то пасеться?

Кіт побіг, подивився і каже:

— Гуси.

— Хай їм лихо! Понабираємо за зуби пір'я і не понаїдаємося. Ходім далі!

Ідуть собі далі. Побачив собака коняку.

— Біжи, брате,— каже собака котові,— подивися, що то пасеться?

Пішов кіт, подивився й каже:

— Коняка.

— Ну, це,— каже собака,— буде наша, поснідаємо добре!

Почав собака рити землю, яриться та й каже:

— А дивися, коте, чи в мене вже хвіст тріпочеться?

— Ні,— відповідає той.

Собака знов риє землю, щоби розсердитися, та й знову питає:

— А що, чи тріпочеться? Кажи, що тріпочеться!

Подивився кіт та й каже:

— Трішки почав тріпотітися...

— Тріпнем бісову коняку! — рикнув собака.

І знов почав він рити землю і питає кота:

— А дивися, брате, чи посоловіли в мене очі?

А кіт каже:

— Ні.

— Е, ти брешеш! Кажи: посоловіли!

— Ну, нехай посоловіли,— погоджується кіт.

Собака як розсердиться та як скочить на ту коняку! А коняка як дасть йому копитами по голові! Собака упав і очі витріщив. А кіт підбіг та й каже:

— Ой, братику, як у тебе очі посоловіли!

Котик і півник

Жили собі котик і півник. Котик ходив у ліс по дрова, а півник їсти варив. Іде котик з дому та й наказує:

— Не відкривай, півнику, лисичці, бо вкраде тебе та й у суп вкине.

Пішов котик, а лисичка вже й тут як тут.

Півнику, півнику, виглянь у віконечко,

Я тобі зерен принесла.

Півник виглянув у віконечко, а лисичка його хап та й понесла. Кричить півник:

Несе мене лиска

По каміннім мості,

На золотім хвості.

Котику-братику,

Порятуй мене.

Прибіг котик і вирятував півника з біди. На другий день йде з дому і знову просить півника, аби не відкривав нікому. Не послухав півник: тільки прийшла лисичка, відразу ж і відкрив віконце. Лисичка його вхопила і несе.

А півник кричить:

Несе мене лиска

По каміннім мості,

На золотім хвості.

Котику-братику,

Порятуй мене.

Почув котик і на цей раз, прибіг і визволив з біди. На третій день збирається котик у ліс по дрова і каже:

— Півнику, сьогодні я піду дуже далеко. Що б не казала тобі лисичка — не відчиняй віконце, бо на цей раз, коли потрапиш у біду, я не почую.

Пішов котик. А лисичка вже й тут:

— Півнику, півнику, виглянь у віконечко.

— Ток, ток, не велів коток, — відмовляє півник.

— Ну як хочеш. Тільки знай: проїздили дорогою люди, везли зерно. Мішок розв’язався, і пшеничка посипалася на землю. Не хочеш вийти, то когось іншого покличу.

Сказавши це, хитра лисичка насипала пшеничку на стежці, а сама заховалася. Через деякий час виглянув півник — і справді лежить зерно пшенички. Він, не довго думаючи, вийшов на вулицю і почав клювати зерно, зовсім забувши про обережність. Вибігла із схованки лисиця, вхопила півника та й понесла. А він кричить:

Несе мене лиска

По каміннім мості,

На золотім хвості.

Котику-братику,

Порятуй мене.

Кричав, сердешний, кричав, але котик не почув, бо був далеко. Повернувся котик увечері додому і дуже засмутився, що півника нема. Вирішив він іти визволяти товариша з біди. Узяв з собою писану торбу, дудку. Прийшов до лисиччиного будинку. А тут збираються варити суп із півника. Коли це чують:

Ой у лиски, лиски, новий двір,

Ще й чотири дочки на підбір.

А п’ятий синок Пилипок.

Вийди, лиско, подивися,

Чи хороше граю.

— Ой, мамо, піду я подивлюся, хто це так грає, — сказала старша дочка.

Тільки вона за поріг, а котик її цок у лобок та в писану торбу. І знову грає. Так і виманив з хати котик інших трьох сестер. А лисичка чекала-чекала, та й посилає сина:

— Піди лиш подивися, що вони там роблять, та швиденько гони їх в хату.

Тільки той на поріг, а котик його цок у лобок та в писану торбу. Чекала лисичка дітей, та й каже:

— Піду я сама подивлюся, де вони там забарилися.

Не встигла вона ступити на поріг, як сама опинилася коло діток в торбі. А котик вбіг у хату, розв’язав півника. Як же зрадів бідолаха, обійняв котика, заплакав з радощів. Щасливі друзі пішли додому.

З тих пір півник завжди і в усьому слухався котика і ніколи більше не потрапляв у халепу.